Генри Олди
«Монстр»

…Ми сиділи за столом не більше двох годин, але в повітрі вже повисла сиза сигаретна хмара, газети були засипані риб’ячими кістками і лускою, а в каністрах залишалося не більше трьох літрів пива. Всі перебували у стадії легкого сп яніння, сипали пласкими жартами і старими анекдотами, слухаючи переважно самих себе. З пошарпаних колонок хрипів «ДДТ», на який, окрім мене, ніхто не звертав уваги. Нудьга. Пиво, риба, напівзнайома компанія і достобіса набридлі записи – одне й те саме. Треба було предків не слухати, йти на літературний… Ну, не поступив би відразу – так відслужив би і все одно… Предки тепер на два роки до Угорщини подалися, а я тут сиджу й дурію від нудьги…– Чуєш, Сірий, що це у тебе за пов’язка на руці? Металіст, чи що?. . Тоді чому заклепок немає?Якби я ще сам знав, що це за пов’язка! Ну, була там якась родинка, бо в шістнадцять років перед днем народження батько мені цю пов’язку на руку наклав, так я її більше і не знімав. Тато, до речі, теж таку носить. Говорить, спадкове, хвороба, на зразок саркоми. Не дай бог на цю родимку світло потрапить – все, кранти, померти можна. Правда, я про таку хворобу жодного разу не чув. Але експериментів поки не ставив – аж надто у батька очі тоді серйозні були. І сам пов’язку ніколи не знімає. Навіть коли купається. Або на медоглядах… Генри Олди «Монстр»

ЧИТАТЬ/СКАЧАТЬ КНИГУ